на Главную страницу   Артековский КАЛЕНДАРЬ   Артековский КИНОЗАЛ   КАРТА Артека   ИГРОТЕКА Suuk.su   Интернет-поиск «АРТЕфакт»       Артековская БИБЛИОТЕКА Артековская БИБЛИОТЕКАБиблиотека
Поделись!    Поделись!    Поделись!
  АРТЕК +  
   


 





•  IНШI КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ УкраЇньска


Л.Кондрашенко
Артек
Русский
В Библиотеке имеется
издание этой книги

•  НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ


Ласкаво просимо!

Для багатьох дівчаток і хлоп’ят зустріч з Артеком починаєтся ще у місті Сімферополі: саме тут їх зустрічають співробітники евакобази та піонерські вожаті.

Евакобаза, що размістилася на новому проспекті імені Гагаріна, якраз навпроти заліз ничного вокзалу – це ворота Артеку. Вона перша застрічає піонерів. Хлопчики й дівчатка приїжджають і прилітають сюди і вдень і вночі. Евакобаза гуде, як бджолиний вулик.

Валізки й валізочки, рюкзаки, сумки, портфелі, ущерть напаковані, шикуються рядами, плутаються, їх зновпереставляють дбайливі руки.

Піонери юрмляться у вестибюлі, раздивляються на круглі акваріуми та великі фотографії. їм хочеться якомога швидше рушити в Артек, а замість цого, ніби навмисне, пропонують:

- Україна, будь ласка, міряти температуру!

- Чукотка, міряти температуру!

І от піонери з України, Чукотки, Вирменії, Молдавії, Карелії, Киргизії й Дагестану по черзі сидять із градусниками під пахвою. Це трохи лоскітно. Але медичний огляд треба пройти обов’язково. Хоча в Артек їдут фактично здорові діти, всяке буває: раптом хтось захворів дорогою і може занести в Артек нікому не потрібну ангіну… Прощай тоді купання у морі, веселі походи й розваги!

Тридцять градусників - тридцять усмішок. Ще тридцять градусників, але вже дев’ять усмішок. Температура на одному градуснику - тридцять сім і шість. Доведеться на день-два відстати від своїх товарищів. Зразу трудно визначити, чого піднялася температура: чи від двох порцій морозива, що їх з’їдено без передиху, чи від надмірної прихильності до відчиненого вагонного вікна. А може, це градусник неточний? Але таких градусників не буває в Артеку. I невблаганний лікар категорично заявляє:

- Почекаємо, поки спаде температура.

Поки спаде... А товарищів уже запрошують в автобуси з червоними, блакитними, зелеными смугами. На них написано: «Артек ім.В.I.Леніна». Піонерів викликають за списком. Зараз вони покатять туди, де блакиттю виграє море.

Дорогою дідей цікавит усе: і сімферопольске водосховище, що комусь помилково здалося морем, і бюст Льва Толстого на тому місці, де колись стояла його батарея, і стрункі тополі з зеленими кулями омели, і вершини далеких гір, що синіють на обрії. Летять назустріч машини, миготять стовпи тролейбусної траси - однієї з найдовших в Європі - пробігають сади, плантації троянд, виноградники. Клубок дороги розмотується й розмотується. Він котиться в Артек.

Усі, хто мчить у смугастих автобусах, читали й чули про цей табір. Але все одно кожен уявляє його по-своєму. Чиясь фантазія звела надзвичайні казкові палаци з величезними колонами, повитими зеленню. Хтось у своїй уяві вишикував уздовж берега моря ряди різноколірних наметів. А для когось Артек - прекрасна, оповіта серпанком мрія, яка ще не набрала певних обрисів.

Вожатий, який супроводжує піонерів, ледве встигає відповідати на запитання.

- Чи скоро ми не приїдемо в Артек?

- А чому ми не поїхали тролейбусом?

- Ми вже сьогодні будемо купатися у морі?

- А хто в нас буде вожатим?

- У таборі є авіаможельний гурток?

- А в’єтнамці відпочивають в Артеку?

За вікном миготять номери стовпів тролейбусної траси: 1976... 1977... 1978... Вони залишаються позаду, як роки, що їх уже прожито. А смугасті автобуси, чмихаючи на поворотах, вервечкою летять і летять один за одним - несуть дітвору далі й далі по сріблястому, теплому асфальту. 1979... 1980... 1981...

Здається, що піонери в’їжджають у своє майбутнє, в країну, залиту сліпучим сонцем, з рівними рядами виноградних лоз, з високими, небаченими досі кипарисами, які з’явилися вже перед Алуштою, як тільки дорога після Ангарського перевалу пішла на спск. Сильними рабочими руками створено цю дорогу, дбайливо оброблено, зорано й засіяно всю навколишню землю. По узбіччях - густі кущі іспанского дроку, що цвіте золотистими, пахучими квітами. Далі від дороги - зелена долина із садками, виноградниками, чепурними селами. А над селами й салами, під вершиною гори, поряд із хмарами світяться літери: «Слава партії!» Цей напис видно за кілька кілометрів, і здається, що виклали його казкові велетні.

Кипариси вздовж доороги тісніше змикаються - обабіч уже стоїть суцільна зелена стіна. Але ось вони розступилися.

- Море! Море! Дивіться - море! - скрикує хтось в автобусі.

- Ура! - підхоплюється дітвора на ноги, кидається до вікон, плеще в долоні.

Море іскриться й переливається на сонці тисячами блискіток. Велике й незбагненне. Таке синє й таке привабливе, що всім дітям одразу ж хочеться вискочити з автобуса, бігти до нього, скинути сорочку й зануритися в нього з головою. Його хвилі стеляться по березі мережаною білопінною скатертю, а на самісінькому обрії, де море майже злилося з небом, у прозорому серпанку маячить силует великого корабля.

Дорога вирівнюється і стрілою летить у напрямку до гори, схлжої на величезного ведмедя. Діти одразу пізнають її: це і є славнозвісна Ведмідь-гора, біля підніжжя якої розкинувся Артек.

Піонери не встигають опам’ятатися, як автобус зупиняється біля арки, на якій майорить багряне полотнище: «Ласкаво просимо!»

- Приїхали! - каже вожатий і розчиняє двері.



Пошта у пляшках

Ця традиція народилася років двадцять тому в кабінеті Кіма Селіхова, що працював тоді заступником начальника управління Атеку. А теперь вона стала табірним ритуалом, без якого не проходит жодне літнє свято.

Листи у пляшках люди відправляли дуже давно, скільки існує мореплавство й самі пляшки. Піонери теж вважають, що це найромантичніший, хоча не такий уже й швидкий спосіб доставки листів дресатам усього світу, і користуються ним кожної зміни.

Пливут, пливут дитячі листи, старанно закорковані й засмолені у пляшках, гойдаються на хвилях Чорного моря. За традицією, їх завозят далео в море, у нейтральні води. Тексти листів, згонутих у трубочку, написано різними мовами. Відвозят їх у море теж представники різних країн. Щоб пляшки несло за течією, а не за вітром, на денце їх насипают трохи дрібної гальки: тоді лише горлечко виглядає з води.

Багато місяцїв, а часом і років, носитиме море ці послання і колись викотить на берег до ніг незнайомця.

«Піонери Артеку, - прочитає він, - передають привіт дітям усього світу! Ми, як всі діти, хочемо миру і не хочемо війни. Ми хочемо дружити з дітьми всіх враїн світу!

Ми просимо всіх, хто знайде цьолго листа, написати в Артек.

Хай живе дружба дітей встого світу!»

Одну з таких пляшок знайшли колись на піщаній обмілині болгарські прикордонники. Прочитавши послання, написане круглим дитячим почерком, вони заусміхалися й відправили свою несподівану знахідку у столицю Болгарії Софію в редакцію газети «Народна младеж». Там теж усміхнулися й розказали про листа на сторінках своєї газети. А потим з Болгарії в Артек зграями полетіли листи. Вони всі теж були написані крулими учнівськими почерками. На Землі одразу стало значно більше друзів.

А другу пляшку виловив якось на світанку один болгарский рибалка. Він предав свій улов піонерській дружині імені Антона Iванова. На урочистій лінійці, присвяченій цій події, болгарскі піонери поклялись зміцнювати дружбу дітей всіх країн.

А третя пляшка потрапила аж у Балтійське море. Купаючись якось у Чорному морі, її підібрав один колишній артеківець. Він завіз пляшку з листом у Ленінград і там передав її своїм підшефним - вихованцям дитячого будинку №17. До артеківського листа дитбудинківці додали своего, знов закоркували й засмолили пляшку й кинули її у Балтійське море, щоб його хвилі віднесли її до берегів північних країн.

Національний герой Греції Маноліс Глезос разповідав артеківцям:

- Уперше я почув про ваш чудовий табір тоді, коли пошта у пляшках приносила до берегів Греції листи з вимогою звільнити грецьких патріотів. Ваша солідарність допомогла нам боротися, і от наслідки - мене звільнено!

Лише за два роки до цього дня Маноліс Глезос у листівці, яку передав крізь тюремні грати, звертався до піонерів Артеку зі словами:

«Дорогі друзі! Дякуємо вам за вашу допомогу при звільненні грецьких політичних в’язнів.

Взаємно відповідаю на ваші добрі побажання. Сподіваюсь, що Новий рік принсе нові перемоги Миру, Прогресу і Дружби народів!»

I справді, незабаром Артек вітав цього мужнього, славного борця.



Засновник Артеку

Дитячий табір на березі Чорного моря став заповітною мрією й дітищем Зіновія Петровича Соловйова. Майже щоліта, ирвавшись на кілька тижнів з гомінкої Москви, він жив сред дітей на березі моря.

Мешкав Зіновій Петрович у малесеькому будиночку, заплетеному плющем та виноградом. Цей будиносек зберігся, тепер у ньому відкрито невеликий музей. Називають його «будиночком Соловйова». Це, мабуть, єдина будівля, що збереглася від колишьного Атеку.

Обстановка, в якій жив заступник наркома, була дуже проста. В цьому можна переконатися, зазирнувши в будиночок. Круглий стіл біля вікна, три стільці, ліжко, шафа для ожягу в кутку - от і всё. Коли сюди приходили на нараду всі п’ятеро вожатих, кому не вистачало стільців, сідали на порозі. Двері були відчинені навстіж, і до будиночка зазирали врупні зірки, що висіли над Ведмідь-горою.

Дотримуючись строго табірного режиму, зіновій Петрович лягав спати о дев’ятій вечора, а прокидався дуже рано - разом із пташками. Всіх дітей у таборі він знав на ймення, хоч це й не дивно: дітей було не так уж й богато.

Кожний приїзд Зіновія Петровича був справжнім святом для піонерів. Він ходи по табору, оточений дітьми, розповідав їм різноманітні історії, яких знав безліч. Одягнений завжди був дуже скромно: косоворотка навипуск, підперезана паском або ременем, галіфе, чоботи. Хто його не знав, ніколи не сказав би, що це заступник наркома, наділений високими повноваженнями.

Якось Соловйов пообіцяв піонерам в Артеку, що зустріне їх на вокзалі в Москві, коли вони повертатимуться з табору. I він дотримав своего слова, зустрів. Як же здивувалися діти, коли побачили такого знайомого їм чоловіка у військовій формі з чотирма ромбами у петлицях. «Ого, стільки ж, як у Ворошилова й Будьонного!» - захоплено переглядалися вони. Зіновій Петрович ще більше виріс у їхніх очах.


Продовження слідує.


•  IНШI КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ УкраЇньска


• НАВЕРХ